Політичний «стрибун» Сергій Мандзій заходить до Верховної ради

Експерти вважають, що зміна вітчизняними політиками своєї партійної належності є черговим підтвердженням недосконалості устрою влади в Україні.

Нещодавно два народних обранця від партії «Слуга народу» склали свої мандати. Парламентарії Олександр Кубраков та Олексій Кучер отримали нові посади. Перший нардеп став головою «Укравтодору», а другий очолив Харківську облдержадміністрацію. Депутатське крісло вищезгаданого Олександра Кубракова займе №136 зі списку партії «Слуга народу» хмельничанин Сергій Мандзій.

Деталі про освіту та робочу кар’єру новоспеченого парламентаря охочі можуть дізнатися з інтернету – вони не є якоюсь таємницею. Цікаве інше – директор ТОВ «Рембуд» має доволі солідний політичний досвід, протягом якого проявив себе, в тому числі, як любитель «стрибати» з одної політичної сили до іншої.  

Пан Мандзій розпочав свою кар’єру у політикумі в 1998 році. Тоді він балотувався до Хмельницької міської ради (ХМР – ред.) третього скликання за мажоритарним округом як самовисуванець. Але потрапив майбутній парламентарій до ХМР тільки наступної каденції.   

Йшов через блоки та партії щоб стати «слугою»

Свої ж мандри політичними силами Сергій Мандзій розпочав у 2006 році, коли він був обраний до Хмельницької міськради за списком «Народного блоку Литвина». Директор ТОВ «Рембуд» навіть був головою фракції вищезгаданої політсили у ХМР. Через чотири роки пан Мандзій вчергове проходить до Хмельницької міської ради шостого скликання як мажоритарник від «Народної партії».  

Пізніше Сергій Мандзій знову змінює політичну орієнтацію і у 2015 році на вибори міського голови у Хмельницькому іде від «Блоку Петра Порошенка «Солідарність»», правда як безпартійний. Але цього разу «пані Вдача» відвернулася від майбутнього нардепа й до крісла мера він не потрапив. Крім того пан Мандзій того ж року балотувався до ХМР сьомого скликання, але й тут зазнав фіаско.

Й ось, нарешті чергове «перефарбування»: на вибори до Верховної ради України дев’ятого скликання директор ТОВ «Рембуд» йде 136 номером у списку «Слуги народу», причому саме як дійсний член вищезгаданої політсили. З «розгону» потрапити до парламентської зали пану Мандзію не вдалося, але через призначення Олександра Кубракова головою «Укравтодору» (дивитесь вище – ред.) довгоочікуване депутатське крісло таки дістається колишньому прихильнику «Блоку Литвина»/ «Народної партії»/ «Блоку Петра Порошенка».

Таким чином виходить, що «нові обличчя» у владі, які з великою помпою обіцяли нові очільники України, виявляються не такими ж і новими. Крім того, вони час від часу люблять змінювати партійну належність.

Змінити партію можна з двох причин

«В цілому, активність, в тому числі й переходи з одної політичної сили до іншої, притаманні українській політиці. Але тут треба розуміти, що партійна належність є ідеологічним питанням. Це наявність у людини певних переконань щодо побудови політичної організації суспільства. Якщо громадянин змінює партію, то, відповідно, змінює і ідеологію», – заявив BOGDAN NEWS професор, доктор історичних наук Микола Кабачинський.

Таким чином, зміна політиком своєї партійної належності може бути викликана двома причинами.

«Буває, що у декількох партій ідеологічна платформа більш-менш схожа. І людина може з одної такої політсили перейти до іншої. Наприклад у випадку, коли нова партія є найяскравішим представником улюбленої ідеології. Такого політика можна назвати людино, принциповою у своїх поглядах, – пояснює пан Кабачинський. – Якщо ж людина переходить до тих партій, які зараз при владі, на піку успіху, то мова іде вже не про відданість тій, чи іншій ідеології, а про пошук вигідної «кормушки». У випадку з Сергієм Мандзієм, думаю, люди самі розуміють, про яку з двох вищезгаданих причин може йти мова».   

«На Мандзієві світ зійшовся, коли він не відрізняється від інших?!»

Кандидат історичних наук Юрій Блажевич, в свою чергу, підкреслює, що проблема політичного «перефарбування» не є найголовнішою бідою сьогоднішньої української влади.

 «Чому ви дивуєтеся? Прем’єр Олексій Гончарук теж працював за часів Петра Порошенка (радником першого віце-прем’єр-міністра – міністра економічного розвитку і торгівлі Степана Кубіва – ред.). Андрій Богдан теж співпрацював, причому з  так званими і всім відомими «папєрєднікамі» (19 грудня 2010 призначений Миколою Азаровим заступником Міністра Кабінету Міністрів України – Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики – ред.). Взагалі, багато хто з фракції «Слуги народу» був задіяний при попередніх владах та засвітився близько до тих, чи інших політсил. Що, на Мандзієві увесь світ зійшовся, коли він не відрізняється від багатьох інших?!», – каже Юрій Блажевич.

Експерт підкреслює, що нормою зміну політорієнтації не вважає.

«Але як можна дивуватися політичному «перефарбуванню», коли по телебаченню майже відкритим текстом розповідають, скільки коштує та, чи інша посада. Тому треба викорінювати всі негативні явища у нашому політикумі, а не зациклюватися на виключно одних «стрибках» по партіям. Але нажаль, я ніяких позитивних змін поки що не бачу. В нас і так, окрім поліції, прокуратури, СБУ є і НАБУ, і НЗК. І що? Корупція яку була, так і залишається майже всюди, – зауважує пан Блажевич. – Тому повторюся: треба вирішувати проблему комплексно, а не зосереджуватися на окремих людях, які змінили партію».

Нові обличчя – це добре, але…

Що стосується «нових облич», то, на думку експертів, це така тема, яка може бути використана для певних спекуляцій.

«Прагнення оновлювати владу – це добре. Таке необхідно робити. Але треба розуміти: ми не можемо поміняти одразу всіх та все. Це буде хаос. Повинна бути традиція, а її носіями є ті, в кого є політичний досвід. Так що до питання «нових облич» треба підходити якомога виважено та без поспіху, без манери в стилі: «…аби були нові, а там будь що буде»», – резюмує Микола Кабачинський.